СИМВОЛ ВОЛІ, ОДЯГНЕНИЙ У СЛОВО: ПРЕЗЕНТАЦІЯ ЖИТТЄПИСУ ГЕРОЯ УКРАЇНИ ГЕННАДІЯ КЕРНИЧНОГО ВІД АВТОРА ВАДИМА ВІТКОВСЬКОГО
Сьогодні в селі Гулі, де повітря пахне рідною землею та тим особливим спокоєм, про який він так мріяв, відбулася подія, що крає серце і водночас наповнює великою гордістю. Відомий письменник Вадим Вітковський представив свою нову книгу — життєпис нашого легендарного земляка, сержанта ССО, Героя України Геннадія Керничного, якого побратими знали як незламного «Вікінга». Це не просто біографія під палітуркою, а історія про неймовірну силу духу хлопця, який у 17 років став наймолодшим добровольцем Барщини. Він пройшов крізь пекло Дебальцевого, Мар’їнки та Бахмута, і навіть коли у 2019-му важкий підрив на міні забрав у нього ногу, Геннадій не склав зброю. Він повернувся у стрій на протезі, довівши, що для справжнього воїна не існує перешкод, а лише мета — вільна Україна.
Геннадій ніколи не шукав слави. Він був майстром спорту, перемагав на «Іграх Нескорених» та мав безліч нагород, але у душі залишався тим самим щирим юнаком, який понад усе хотів виростити розлогий сад, доглядати гудучу пасіку та плекати рідну землю як професійний агроном. Під час презентації голова Жмеринської районної адміністрації Цимбал Інна підкреслила, що постать Геннадія сьогодні є взірцем для всієї країни, адже його незламність стала справжнім символом нашої спільної боротьби за існування. Міський голова Володимир Саволюк зазначив, що для Барської громади Геннадій назавжди залишиться живим прикладом того, як треба любити Батьківщину — віддано, беззастережно, до останнього подиху і останньої краплі крові.
Наш «Вікінг» був справжнім символом волі: навіть на протезі він десять місяців тримав оборону в Бахмуті, згодом перевчившись на снайпера та інструктора, аби передавати свій безцінний досвід молодим воїнам. Побратими згадують його як людину з величезним серцем, яка ніколи не знала слова «ні». Він знаходив сили приїздити у шпиталі до поранених хлопців, щоб власним прикладом показати: життя після ампутації не зупиняється, воно триває, поки горить вогонь у грудях. Ця мужність була закладена в ньому ще з дитинства батьками, Русланом Васильовичем та Людмилою Олександрівною. Разом із батьком він став на захист країни, ховаючи свою ніжність за важким бронежилетом. Проте він ніколи не міг забути маленького хлопчика Владика зі звільненої Бучі, який показував могилу своєї матері. Саме такі моменти народжували в Геннадієві ту святу лють, що вела його в бій проти загарбника.
Геннадій загинув 23 вересня 2024 року, так і не встигнувши посадити свій омріяний сад, але він виборов право на життя для мільйонів українців. Його посмертне звання Героя України з орденом «Золота Зірка» — це лише земне відображення того світла, яке він залишив по собі. Ми щиро дякуємо Вадиму Вітковському за те, що кожне слово в цій книзі дихає правдою і болем. Тепер Геннадій оживає на цих сторінках, у щемливих спогадах брата Дениса та в пам’яті кожного з нас.
Спи спокійно, Вікінгу. Твій сад обов’язково зацвіте під вільним і мирним небом України.
