ГОВОРУЩЕНКО СЕРГІЙ
«Я намагаюся бути вірним своїй сім’ї, своєму народу та Богу».
Ці слова були сказані одним із захисників нашої Вітчизни, її незалежності та територіальної цілісності.
В них - вся сутність справжньої Людини, її життєве кредо, моральні принципи та цінності. Цього Героя немає з нами вже 9 років, але його образ, його героїзм, самовідданість, дії та вчинки живуть і житимуть віки.
Говорущенко Сергій Фавстович народився 17 лютого 1969 року в с. Лука-Барська Барського району.
Закінчив школу в 1986 році. В 1987 - 1989 роках служив в тодішній радянській армії.
У 1989 році пройшов підготовче відділення і вступив у Чернігівський педагогічний інститут на військову кафедру «ПВП». Після першого року навчання познайомився із Славінською Світланою Михайлівною, із якою за рік одружився.
У 1994 році, після закінчення навчання, отримав звання лейтенанта і диплом учителя БПЮ і фізичного виховання. За фахом роботи йому тоді не знайшлося.
Тому працював на підприємстві «Хімволокні» у воєнізованій охороні від 1994 до 2000 року, а згодом був начальником воєнізованої газорятувальної служби від МНС на цьому ж підприємстві. Потім постійної роботи не було, мав тимчасовий заробіток у майстерні «Кузьма».
24 квітня 2014 року був призваний до лав Збройних Сил України. Старший лейтенант, начальник інженерно-позиційної служби 13-го батальйону територіальної оборони «Чернігів-1», який дислокувався в зоні АТО. Займався обслуговуванням техніки, спорудженням укріплень і окопів в зоні бойових дій.
Сергій часто телефонував до рідних, розповідав про обстріли. Казав, що важко, бо бувало що по 3-4 дні бійці сиділи в окопах через шквальні обстріли з «Градів».
Невдовзі після того як призвали Сергія, його син, на той час 19-річний Владислав, теж вирішив піти воювати. Записався добровольцем у батальйон «Чернігів». Якось вони з батьком зустрілися на блокпосту на Сході. Сергій тоді казав про цю зустріч: «Ніколи не міг подумати, що зустріну сина на війні. Важко повірити, що він уже не мій маленький хлопчик, а справжній чоловік, воїн!»
У п’ятницю 10 жовтня Сергій востаннє розмовляв із дружиною. Мріяли про своє майбутнє.
11 жовтня 2014 року Герой загинув від вибуху гранати під Оріховим Старобільського району Луганської області. Похований у м. Чернігові. Залишились дружина, донька Даніела та син Владислав, який також захищав тоді нашу країну.
Побратими Воїна згадують як Сергій не раз рятував їм життя, ризикуючи своїм: він встановлював міни та «розтяжки», завдяки яким ворог не міг близько підійти до них.
Оксана Михайлівна з повагою, гордістю, ніжністю та любов’ю згадує свого чоловіка. «Він був господар, для нього родина і діти були на першому місці. «Ми мріяли виховувати онуків, аби не війна» - говорить зі сльозами на очах дружина.
В одну мить не стало рідної кровинки, не стало сина у матері, найкращого чоловіка, турботливого батька, не стало частини серця у кожного члена родини.
Тепер всі разом молимось за сина Сергія Владислава, який і зараз на фронті воює за Україну, за всіх нас. Вбережи його, Боже. Поверни додому живим та неушкодженим!
Доземно вклоняємось за надлюдський подвиг батьку та сину. Нашим двом Героям! Безмежна шана вашому подвигу, повага поклику ваших благородних сердець.
Саме такими людьми сильна наша країна!
Саме завдяки таким людям ми віримо, що Перемога буде за нами!
Вічна пам’ять і слава Герою Сергію Говорущенку!
Слава Україні!
