БЛАЖКО РОМАН
«Блажко Роман Вікторович 17.02 1986 р.н, народився та зростав у селі Супівка. В 1992-2001 рр. навчався у Супівській середній школі. У 2001 р. розпочав навчання у Барському професійному ліцеї за спеціальністю маляр-штукатур. У 2004 р. закінчивши навчання, вступив до лав ЗСУ. Проходив строкову службу у м. Десна, Сухопутних військах. Отримав звання сержант.
Любив життя та любив працювати, за своє життя змінив багато професій, працював за кордоном. Напевно не було такої роботи, щоб він не вмів її зробити, знав практично все. Більшість свого життя пропрацював за спеціальністю.
Ми з чоловіком були знайомі ще зі школи. У 2008 р одружилися. Звичайно, як і всі родини мріяли про дитину. І 17 червня 2011 року народилася донечка Ангеліна. Завжди хотіли та планували другу дитину. І вже у 2021 р, дізналися щасливу новину....
Але нажаль це була одна із останніх щасливих новин, так як 24 лютого 2022 р., розпочалася війна. З перших днів збирався до військкомату. Казав: «ну що всі там, а я вдома…». Я казала йому не хвилюйся, тебе не залишать. І не залишили.
Вже 19 квітня повернувся до лав ЗСУ. З військкомату направили у м. Козятин. Був командиром 3-го відділення, кулеметного взводу 1ї роти, 38-го окремого стрілецького батальйону, частина А4038. А вже 13 квітня направили для виконання завдання у м. Марїнка. Не раз були важкі бої, де гинули побратими, але йому Бог давав життя, так як у червні ми очікували на народження другої донечки. І 30 червня з’явилася на світ наша друга дівчинка Злата, його маленька копія. Було дуже важко без його підтримки. Коли ми були в лікарні, чоловік також був у госпіталі після чергової контузії. Але нічого, ми справилися. Після лікарні відпустили у відпустку на 7 днів. Потім ще приїхав на день, похрестили дитину, і це була остання наша зустріч.
16 вересня під час артилерійського обстрілу у м. Селидово Донецької області він загинув. Зі слів побратимів вони пішли допомагати іншим, куди потрапив снаряд, але через кілька хвилин прилетів інший і все, наше життя закінчилося з прильотом цього снаряду. Хотів врятувати інших, а себе не врятував. Такий він був завжди, хотів усім допомогти. Він для нас найкращий, і не тільки для нас. Пам’ятаємо та будемо пам'ятати завжди. Він завжди казав "Все буде добре". Так і живемо з його словами і віримо, що так і буде» - вічно любляча дружина Тетяна.
