НЕ МАЄМО ПРАВА ЗАБУТИ! ПАМ’ЯТІ ГЕРОЯ УКРАЇНИ ВОЛОДИМИРА НАДИБСЬКОГО
«НАДИБСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ПЕТРОВИЧ народився 24 серпня 1971 року в с. Окладне Барського району. Був найстаршим із трьох дітей у сім’ї. У рідному селі закінчив початкову школу, а далі продовжив навчання у Балчанській восьмирічній школі. В 1986 році вступив до Вінницького медичного училища ім. ак. Д.К.Заболотного на спеціальність фельдшер. У 1990 році був призваний на військову службу, а вже через два роки працевлаштувався у Барській районній лікарні. З відкриттям реанімаційного відділення, був переведений на посаду медсестра – анестезист. У 2015 році був мобілізований на військову службу. Були проблеми зі здоров’ям, але на комісії те не озвучив. Удома на мої дорікання відповідь була коротка: «У мене два сини, як я їм у вічі дивитись буду». За місяць до відправки на навчання та закінчення сином школи відсвяткували, і весілля доньці справили, до якого готувалися майже півроку. Найменшого сина батько «за старшого» на господарстві залишив, а сам подався на Яворівський полігон. Дізнавшись про спеціальність, а медиків там не вистачало, стали задіювати на міжнародних навчаннях «Рапід трайдент-2015». Шукав можливості, щоб перевестися на схід. Вперто повторював «Не для того в армію йшов, щоб в навчальному центрі служити. Мене чекають у госпіталі на сході». Поки я втишувала бунт словами «Може це і є воля Божа», командир вказав на довготривалість такого процесу, а інколи, і відмову від Міністерства оборони. Заспокоївся та ненадовго. Далі був підписаний перший контракт, другий… Тих, хто не вживає алкоголю в армії вміють цінувати, заохочувати. Чудовий шофер, санітарний інструктор медичного пункту зі стаціонаром та ще й незмінний кухар на виїздних навчаннях отримав пропозицію перевестися в Бар, але змушений був поступитись посадою молодшому синові. Радив синам віддати честь Батьківщині, а потім свої плани на майбутнє будувати. Прийняли до уваги сини батькову пораду. Все робив з любов’ю, тому і дослухались його слів. Навіть першу професію обрали, як тато – фельдшер. Дбав також і про духовний розвиток нашої родини. Спільна молитва, Свята Меса, реколекції - це все провадить до зростання у вірі та довірі до Бога. Християнин - це людина, яка вчиться у Ісуса Христа. Християнин – це людина радості, людина, яка носить радість у своєму серці. Християнин — це той, який свідчить істину, віддаючи своє життя.
13 березня 2022 року мій чоловік, старший сержант Надибський Володимир, віддав своє життя за нас, виконуючи свої безпосередні обов’язки. 61 людина загинула та 160 поранено внаслідок ракетного удару по Яворівському військовому полігону. Слухання справи ймовірного коригувальника вогню триває. Чоловік своєї вини не визнає, а Україна плаче у скорботі. Одні боронять, а інші зраджують. Господи, даруй навернення росії, а українцям - мудрість, відвагу, витривалість.
Нехай Бог зміцнює тих, хто стоїть на захисті нашої держави
Наша душа Господа чекає —
Він наш помічник і оборонець.
Господи, нехай буде на нас Твоє милосердя,
оскільки ми на Тебе покладаємо надію. Пс 33(32)»
Дружина Станіслава Станіславівна
