НЕ МАЄМО ПРАВА ЗАБУТИ! ПАМ’ЯТІ ГЕРОЯ УКРАЇНИ АНДРІЯ КАЛЯФІЦЬКОГО
Не загинув я, просто заснув,
Відпочину – і знову до бою!
Чуєш, вітер зненацька подув?
Це брати мене кличуть з собою.
Там, високо в горі, на блакитнім плацу,
Командири шикують нас в сотні,
Ми такі ж, як були, тільки плечі в пуху,
Це від крил, що тріпочуть на сонці.
Ми усі тут, гуртом, у єдиній сімї,
З нами Бог, а кого нам ще треба?
Не сумуйте за нами, тепер на віки
Ми боронимо Неньку з-під неба!
КАЛЯФІЦЬКИЙ АНДРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ народився 08 квітня 1984 року в м. Бар. Був один син у сім’ї. Закінчив школу №4. Здобув вищу освіту по спеціальності землевпорядника.
У 2007 році пішов служити у військову частину м. Бар. Відслуживши 5 років, поїхав працювати за кордон. Повернувшись у рідне місто, не бачив себе ніде, окрім військової служби. В 2014 - 2022 роках знову служив у військовій частині м. Бар.
З 2014 року регулярно їздив на виконання бойових завдань у Луганській та Донецькій областях. Мав дуже гарні відносини з побратимами, які по сьогоднішній день допомагають та підтримують родину Андрія.
11 березня 2022 року з військовою частиною поїхали у відрядження до Богуслава, Київської області. А 23 березня перебазувалися до Чернігова і почали зводити понтонний міст. В це й же день рашисти cильно обстріляли їх позицію. І так трагічно трапилось, що при цьому з усієї команди, 40 чоловік, загинув один Андрій, на очах у побратимів та командира. Ще й так склалось, що забрати одразу його тіло з поля бою тоді не було можливості. Про загибель чоловіка дружина та рідні дізнались 24 березня. Втративши 23 березня з Андрієм зв'язок, дружина та батьки обдзвонювали все, що могли, але було марно. Через два дні командир, згідно розпорядження, усіх відправив додому, сам же залишився для оформлення відповідних документів та вирішення питання доставки додому тіла нашого Героя. Це сталося на 9-й день.
«Андрій був надзвичайно позитивною людиною. Він дуже любив життя. Був легким на підйом. Я не встигала сказати «Можливо б ми кудись поїхали», як він уже сидів за кермом…», згадує дружина Валентина, - «Він дуже любив донечок. Був найщасливішим батьком. Без проблем маленькими брав на руки, переповивав, гуляв. Я боялась підступитись до дитини, а він ні. Кожного ранку, навіть коли страшенно не мав часу, обов’язково мав усіх нас поцілувати перед виходом. Він ніколи не шкодував для нас свій вільний час. Його у нього було дуже мало, але завжди проводив цей час із родиною. Снідали та вечеряли обов’язково разом. Андрій був справжнім сім’янином».
Познайомились вони ще у школі. Валентина чекала його з армії, після того вони одружились. Шкільна любов пронеслась 20 щасливих років. У подружжя народились дві чудові донечки: Крістіна 2005 р.н. та Анюта 2013 р.н.
«Ми абсолютно усе і завжди робили разом. За стільки років розуміли одне одного з пів слова. Злились в одне ціле. Я ніколи не могла подумати, що у мене його не стане».
Указом Президента України від 1 червня 2022 року № 381 Андрія Каляфіцького нагороджено орденом «За мужність» III ступеня. На жаль, посмертно.
23 березня Андрій загинув, віддавши життя за волю України. Сміливий, сильний, відважний воїн своєї країни. Гарний син, чоловік, батько, друг, побратим. Найміцніша опора своєї родини. Він захищав при житті та продовжує це робити з неба. Він закриває крилами нас усіх. Він любив життя та вчив любові інших. Де є любов – там темряви немає…
Ми пам’ятатимемо і шануватимемо! Ми будемо вчитись у наших Воїнів! Вічна слава Герою!