МИ ПАМʼЯТАЄМО. МИ ВШАНОВУЄМО. МИ НЕ ЗАБУВАЄМО.
Сьогодні відбулося урочисте, але водночас болісне відкриття меморіальної дошки нашому Герою – Олександру ЛЯХНОВИЧУ, який віддав своє життя за Україну. Він був не просто воїном. Він був сином, другом, побратимом, людиною з великим серцем і незламною волею.
Олександр став на шлях боротьби, захищаючи кожного з нас – наші домівки, наші мрії, наше майбутнє. Його життя – це приклад справжньої мужності, самопожертви та любові до рідної землі.
Син своєї землі, Захисник, старший розвідник-снайпер Ляхнович Олександр Володимирович, загинув 09.03.2023 біля н.п. Водяне Донецькоїобл.
Олександр народився. 17.10.1997 року в м.Бар. Був чудовий сонячний день і, здавалося, що це віщує дитині гарну й щасливу долю.
У 2004 році пішов у 1 клас Барської СШ №1. Його цікавило абсолютно все: і пригоди трьох мушкетерів, про які йому розповідав дідусь; і город, куди він їздив з бабусею; і техніка, особливо комп’ютери.
У 2012 році вступив до 10 класу ліцею для обдарованої молоді при Барськомугуманітарно-педагогічному коледжі, який закінчив у 2014.
З навчальних дисциплін йому особливо були до душі математика, фізика та інформатика. І тому він вирішив вступати до Хмельницького національного університету на спеціальність
«Комп’ютерні науки».
Потім була служба вармії в 28 бригаді, робота в Польщі, перспективи й плани на майбутнє, які. зруйнувало 24 лютого…
На початкуповномасштабного вторгнення Олександр був на роботі в Польщі – і відразу почав збиратись додому. Рідним поставив категоричний ультиматум: хочете ви чи ні, алея повертаюсь і йду на війну.
7 березня 2022 року Олександр Ляхнович став на шлях Воїна. Спочатку було навчання на Яворівському полігоні, по якому 13 березня рашисти нанесли страшний ракетний удар. Загинуло більш, ніж 50 військовослужбовців, алеСашка майже не зачепило.
При розподілі Олександр обрав для себе шлях розвідника в 53 ОМбр. За рік служби багато біди довелосяпобачити Воїну: це й оборона Вугледара, і нічні виходи за лінію фронту (за час
служби їх було до 40), і Бахмут, і Авдіївка. Про Бахмут він так написав усвоєму інстаграм: «Якщо існує пекло на землі, то, повірте, це десь біля Бахмута».
Були й контузії, і пораненнявід термобаричної зброї.., 1.5 місяці лікування – і знову фронт.
2 січня 2023 року Олександр востаннє поїхав до своїх хлопців, щоб повернутися додому вже на щиті.
Як говорять побратими,він прожив 5 життів у той час, коли цивільна людина проживає одне. Мріяв стати Героєм України, збити ворожий літак чи гвинтокрил. Опановував різні види зброї,але найбільше йому подобалося бути снайпером. А ще мріяв стати кадровим військовим, як його батько, дідусь та прадідусь.
Отримав медаль«Захисник радної землі» за вивід групи з оточення.
Востаннє рідні почули його голос 8 березня, коли перед виходом на позиції зателефонував і привітав жінок родини зі святом. Востаннє вони почули, як він їх сильно любить, і востаннє вони змогли йому сказати те саме.
Цей меморіал – це не просто пам’ятний знак. Це наш обов’язок – зберігати пам’ять, передавати її далі, з покоління в покоління.
Ми схиляємо голови у скорботі.
Ми дякуємо за життя, яке він нам подарував своєю жертвою.
Ми обіцяємо – пам’ятати, шанувати, бути гідними.
Слава Герою! Слава Україні!
