КУШТА ОЛЕКСАНДР
Кушта Олександр Петрович, позивний «Іспанець», солдат, навідник 1 штурмового відділення 1 штурмового взводу 4 штурмової роти в/ч А4638.
Народився Олександр 14 травня 1989 року в с. Мальчівці Барського району. Виріс у люблячій сім’ї разом із молодшим братом Дмитром. Батьки Петро Олексійович та Катерина Дмитрівна вкладали у дітей душу та серце. Саша з дитинства був активним, займався професійно спортом, завжди прагнув бути сильним і витривалим. Це загартувало його характер і визначило подальший шлях – служити та захищати.
Навчався в школі с. Митки, потім вступив до відділення Харківського національного університету у місті Вінниця. Його фізична підготовка та сила духу привели його до лав Президентського полку ЗСУ.
Після служби він повернувся додому, де зустрів свою майбутню дружину Інну. У 2012 році вони разом переїхали до Броварів, а в 2013-му одружилися. Зустрівши свою кохану Інну, він знайшов опору та справжнє щастя. Народження сина Олександра в 2014 році стало для нього найбільшою радістю. Він мріяв виховати його сильним, чесним, добрим, справедливим, прищепити любов до спорту, риболовлі, природи.
Олександр завжди хотів бути там, де потрібні його підготовка, знання та сила. Так опинився в «Беркуті», служба подобалась.
Війна вперше постукала в його двері у 2014-му, коли він вирушив у зону АТО. Після повернення працював у Києві, сім’я будувала плани на майбутнє. У 2021 році переїхали до села Окладне, де почали новий етап свого життя.
Проте війна знову змінила все. 24 лютого 2022 року вона прийшла в кожен дім. Олександр не вагався ні хвилини – на четвертий день він залишив роботу і добровольцем пішов у військкомат. Бо інакше не міг. Бо його країна, його рідні потребували захисту.
Він воював у найгарячіших точках – під Бахмутом, Авдіївкою. Тричі був важко контужений, але кожного разу повертався до побратимів. Він був тим, на кого можна було покластися в будь-яку хвилину, тим, кому довіряли без слів.
Останній раз він приїжджав у відпустку в лютому 2024 року – після шпиталю. Провів три дні вдома, обіймав рідних, намагався встигнути все… А 1 березня 2024 року під час ворожого обстрілу він загинув – від прямого влучання снаряда в окоп. Останні слова, які він сказав незадовго до загибелі дружині, були: «Я живий. Я вас дуже люблю».
«Він був чудовим чоловіком і прекрасним батьком, – згадує Інна. – Він мріяв після війни повернутися додому і весь свій час присвятити синові. Його вже немає, але його любов і сила духу назавжди залишаться з нами».
Олександр Кушта нагороджений Золотим Хрестом, Почесним нагрудним знаком командувача ЗСУ та іншими відзнаками за службу. Але найвища нагорода – це пам’ять у серцях тих, хто його знав, любив і шанував.
Життя Олександра Кушти – це історія відданості, честі та справжньої любові до Батьківщини. Це шлях, сповнений випробувань, важких рішень, але й теплих моментів, які назавжди залишаться в серцях його рідних і друзів. Тепер він назавжди в строю – в наших думках, у наших молитвах, у нашій боротьбі за перемогу.
Вічна слава і пам’ять Герою Олександру Кушті!
