КОФАН ОЛЕГ
Кофан Олег Леонідович народився 6 грудня 1981 року в Казахстані місто Джетигора в багатодітній родині.
У нього були: батько - Леонід, який працював на текстильному комбінаті слюсарем, мати - Галина яка працювала на швидкій допомозі, двоє братів Андрій та Анатолій і сестра Наталія.
Після розлучення батьків Олег разом із своєю матір'ю, братами і сестрою переїхали до України в село Голубівка Барського району. В Україні у нього народився ще один брат Степан. Після переїзду він проживав з бабусею Іриною та дідусем Леонідом, які його виховували.
Навчався Олег з 10 років у Кузьминецькій школі, де вирізнявся доброзичливим і відповідальним характером. Він завжди був душею компанії, допомагав друзям і активно брав участь у шкільному житті.
Після закінчення школи вступив до Кузьминецького училища, де здобув спеціальність плодоовочівника-бухгалтера.
Після закінчення училища проходив службу в армії у Донецьку.
Після її завершення він повернувся до цивільного життя, працював на роботі та допомагав бабусі і дідусеві по господарстві.
У 2002 році він познайомився з майбутньою дружиною Вірою. Їхня історія кохання стала справжнім прикладом міцної родини. Їхні стосунки були сповнені любові та взаєморозуміння.
25 серпня 2004 року вони одружилися та почали проживати разом у селі Чемериси-Барські з батьками Віри, але працював Олег у Києві.
Згодом, 20 березня 2006 року, у подружжя народилася донька Ірина, а 8 травня 2016 року народився син Роман.
Він був люблячим чоловіком, турботливим батьком, щирим другом і справжнім патріотом.
У 2015 році Олег вирушив на схід України, щоб захищати її територіальну цілісність у зоні АТО міста Луганськ. Він проявив себе як відважний та надійний боєць, який завжди підтримував своїх побратимів. Вони згадують його, як відважного та надійного товариша.
Коли 24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення, Олег без вагань одним із перших став на захист України. Він воював у Донецькій області, зокрема в селі Солодке, де служив головним сержантом оперативного призначення (на бронетранспортерах) батальйону оперативного призначення військової частини 3008, де разом із побратимами стримував ворога на найгарячіших напрямках.
6 квітня 2022 року під час запеклих боїв Олег зник безвісти. Два роки й два місяці його рідні жили в невідомості, сподіваючись і чекаючи його повернення додому. У травні 2024 року його тіло було знайдено і героя з почестями поховали на алеї слави міста Бар.
Олег Леонідович залишився у пам'яті друзів, побратимів і родини як людина, яка завжди готова була допомогти, підтримати і відати все заради спільного блага.
"Хто як не я" - ці слова Олега назавжди залишаться у серцях тих, хто його знав, як символ його мужності, відданості та самопожертви за Україну, як заклик до боротьби і віру в її майбутнє.
Вогонь життя раптово згас,
Печаль і смуток серце ранить.
Низький уклін тобі від нас і незабутня, світла пам'ять.
Вічна пам'ять та слава герою!
Ми ніколи тебе не забудемо... Ти назавжди в наших серцях!
Наші рідні ніколи не вмирають, просто поруч йти перестають...
