КАВЧУК ВІКТОР
Кавчук Віктор Михайлович, старший солдат, вогнеметник штурмового відділення штурмового взводу штурмової роти в/ч А4706. Позивний «Бар».
Він прийшов у цей світ 2 липня 1997 року у затишному селі Сеферівка на Вінниччині. Віктор був первістком у родині Оксани Василівни та Михайла Миколайовича, надійним старшим братом для Руслана та Софії. Його дитинство пахло рідною землею та теплом людських сердець — він зростав серед добрих людей, вбираючи в себе щирість і працьовитість, які згодом стали його життєвим кредом.
Після навчання у рідній школі Віктор обрав шлях творення — у Барському професійному будівельному ліцеї він опанував фах маляра-штукатура. У 2015 році, тримаючи в руках диплом, він мріяв будувати та прикрашати життя, але доля готувала йому інший іспит.
Військовий гарт розпочався у 2017 році зі строкової служби. Далі був контракт, служба водієм-заправником та перше хрещення вогнем у зоні АТО/ООС на Донеччині та Луганщині протягом 2018–2019 років. Проте, де б він не був — у задимленому бліндажі чи на мирній вулиці — Віктор завжди залишався Людиною з великої літери. Його пам’ятають тихим, спокійним, але з невгасимою іскрою в очах. Він любив життя у всіх його проявах: обожнював риболовлю з друзями та завжди був першим.
Короткий перепочинок у колі люблячої сім’ї в 2021 році обірвав лютий 2022-го. Віктор став одним із перших, хто за покликом серця та обов'язку став до лав захисників. Спершу — Запорізький напрямок, звична робота водія. У коротких телефонних розмовах рідні чули його незмінне: «Не хвилюйтеся, все буде добре». Навіть у пеклі війни він знаходив сили жартувати, аби заспокоїти материнське серце.
У січні 2024 року Віктор став вогнеметником штурмового відділення (в/ч А4706).
9 лютого 2024 року родина востаннє чула його голос. А потім настала важка тиша. 19 лютого вона розкололася навпіл: спочатку звістка про зникнення безвісти, а по обіді — страшне підтвердження. Віктор загинув 16 лютого під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Гуєво, потрапивши під ворожий артилерійський обстріл.
Йому назавжди залишиться 27 років. Це вік, коли життя лише набирає обертів, коли мрії мають ставати реальністю. Але він обрав інший шлях — шлях жертовності, аби ми мали право жити на своїй землі.
Віктор Кавчук залишиться в нашій пам’яті усміхненим і життєрадісним — тим, хто ніколи не шкодував сил заради інших. Його ім’я тепер викарбуване в небесному пантеоні захисників.
Сьогодні ми схиляємо голови перед його подвигом. Пам’ять про нього — це не лише невимовний сум, а й світла вдячність за мужність. Він відлетів у вічність, але його душа завжди житиме поруч: у спогадах друзів, у тиші рідного дому, у кожній хвилині нашої свободи.
Спи спокійно, Герою. Ти навіки в наших серцях!
