ГУМЕНЮК ВІКТОР
Віктор Миколайович Гуменюк народився 24 березня 1972 року в м. Бар Вінницької області, в сім’ї простих робітників. Мати, Юлія Нарцизівна, працювала на Барському консервному комбінаті та в ЗОШ №4 м. Бар. Батько, Микола Леонтійович, працював на Барському машинобудівному заводі, консервному комбінаті, ліквідатор аварії на ЧАЕС І категорії.
В сім’ї є молодша сестра Людмила, яку Віктор з дитинства дуже любив та оберігав. Завжди разом з сестрою допомагали батькам по господарству. З дитинства заклалась любов до рідної землі, захоплювався селекцією домашніх тварин, особливо виведенням нових порід домашньої птиці, кролів. З захопленням допомагав батькові доглядати бджолину пасіку, а згодом, будучи вже дорослим і сам доглядав власну чималу пасіку. З дитинства був щирою і доброю дитиною, працьовитий, відповідальний, справедливий до себе і друзів, завжди приходив на допомогу.
Віктор навчався в Барській ЗОШ №1. Для нього було все цікаво, вчився добре, мав багато друзів в класі, в школі. Любив багато читати, особливо історичні твори, технічну, сільськогосподарську літературу. Мріяв стати військовим, завжди підтримував фізичну форму, займався в секції бойових мистецтв. Після закінчення школи вступив до Вінницького державного педагогічного інституту та здобув спеціальність вчителя трудового навчання. По завершенню навчання працював вчителем трудового навчання в Маньківській санаторній школі. Пройшов строкову військову службу в м. Хмельницькому.
З 1996 працював в органах внутрішніх справ УМВС України Вінницької області, займав посади: оперуповноваженого вiддiлення карного розшуку Ленiнського РВ Вiнницького МУ УМВС Укpаїни, начальника відділення по боpотьбi з незаконним обiгом наpкотикiв, начальника вiддiлення кримiнальної мiлiцiї у справах дітей Барського районного вiддiлу УМВС України у Вiнницькiй області.
В 1998 році одружився з Янішевською Світланою Вікторівною, в 2000 році у них народився син Дмитро.
«За час проходження служби зарекомендував себе професійно грамотним, здібним та ініціативним, був принциповим і наполегливим. Сумлінно ставився до виконання службових обов'язків, організаторські здібності дозволяли йому правильно оцінювати різні ситуації та приймати вірні, відповідальні рішення. Добре володів табельною зброєю, знав порядок її застосування, мав навички ближнього рукопашного бою», – розповів його друг і колега Гончар Віктор Іванович.
В 2010 році в званні майор міліції вийшов на пенсію і одразу зайнявся улюбленою справою – працював біля землі. Дрібне фермерське господарство приносило задоволення, дитяча любов до рідної землі надихала на все нові і нові плани. У всьому бачив красу, дуже любив квіти, декоративні рослини, екзотичні дерева та кущі.
З 2017 року по 2019 рік працював в управлінні поліції охорони.
Коли почалося широкомасштабне вторгнення сказав: - «Я йду захищати Україну, це мій обов’язок, хто як не я? Не хочу, щоб мій син воював», і одразу в військомат.
3 березня 2022 року вступив в лави Національної Гвардії України В/Ч 3053, з січня 2023 року перевівся в в/ч 3028 «Червона калина». В складі 2 роти оперативного призначення на БТР 1 БОП 14 бригади, брав безпосередню участь на Донецькому та Запорізькому напрямку у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією росії проти України.
За звитягу, за доблесть, мужність і героїзм проявлений під час відсічі російських окупантів біля населеного пункту Званівка Бахмутського району - Гуменюк Віктор Миколайович 04 травня 2023 року нагороджений почесною відзнакою «Хрест 54 ОМБР».
Під час бойових дій в районі населеного пункту Новотроїцьке Запорізької області 7 вересня 2023 року внаслідок інтенсивного мінометного обстрілу отримав множинні осколкові поранення черевної порожнини, втратив праве око, осколками роздробило ліву руку. Спробував самотужки відповзти в безпечне місце, але не вдавалось через ворожий вогонь, яким «добивали» наше місце розташування. Побратими Віктора відтягнули його з-під обстрілу, повідомили по рації в штаб, що «Опер» «трьохсотий». Надали першу медичну допомогу, викликали евакуаційну машину, яка не змогла під’їхати ближче через щільність обстрілу. Тому його десь кілометр тягли по лісопосадці. Втратив багато крові, час від часу втрачав свідомість. Евакуаційна машина по дорозі потрапила в дорожньо-транспортну пригоду, але, на щастя, всі залишились живі. Далі Віктора доставили каретою швидкої допомоги. Прийшов до свідомості уже в реанімації в Запоріжжі…прооперований, стабілізований. Пролежав у реанімації шість днів, з телефону медсестри зателефонував дружині Світлані, яка негайно виїхала в Запоріжжя, і з того часу перебувала біля пораненого чоловіка цілодобово, 24/7. Віктор був перевезений до лікарні імені І.І. Мечникова, а потім до Хмельницької обласної лікарні, де весь медичний персонал намагався врятувати Героя. На жаль, не вдалось, рани були занадто важкі, не сумісні з життям. Як говорили хмельницькі хірурги, які оперували п’ять разів Героя: - « Ми ще не бачили такої жаги до життя» А Віктор мріяв… мріяв одужати і обов’язково повернутися до своїх побратимів і разом дійти до Перемоги, мріяв повернутися на свою ферму, вирощувати там виноград, саджанці якого передав із Запоріжжя, мріяв, як внукам і правнукам буде розповідати, як виноградна лоза із Запоріжжя з’явилася на барській землі, мріям не судилося збутися….
Гуменюк Віктор Миколайович, молодший сержант, командир 3 відділення 3 взводу оперативного призначення з позивним “Опер”, від отриманих ран помер 23 жовтня 2023 року. Навічно 51… Навіки в нашій пам’яті… Герої не вмирають, вони завжди в наших серцях…
За словами побратимів, він був вмілим, відважним і мужнім воїном, користувався повагою та авторитетом, його енергія та завзятість заряджали та гуртували військовий колектив. Був щирим, відвертим, доброзичливим, надійним товаришем, завжди намагався у всьому допомагати.
Віктор самовіддано виконав свій обов’язок громадянина України. До останнього подиху був вірним своїм побратимам та державі.
Був нескореним і сильним духом, щирою, відвертою прямолінійною людиною. Перебуваючи у зоні активних бойових дій, він ніколи не скаржився, що йому важко, навпаки старався підтримувати усіх, переконуючи, що все буде добре.
Хто його знав, говорить, що такі люди, як він, зустрічаються рідко. Був опорою, підтримкою та взірцем для багатьох. Людина з великої літери. Для всіх рідних та близьких, усієї громади, усіх українців він був та є справжнім Героєм.
Віктор усе віддав за нас із вами, за вільну Україну та мир, своє життя, хоч мав ще стільки планів та нездійснених мрій.
Уклін та шана Герою. Вічна пам'ять. Слава Герою! Слава Україні!
