ГЕРЧОГЛО БОГДАН

Герчогло Богдан Валерійович народився 4 червня 1992 року в с. Чемериси Барські Барського району. Мав старших братів В’ячеслава і Євгена та сестру Катю. Дитячі та шкільні роки Богдана промайнули у рідному селі. Закінчивши 9 класів Балківської ЗОШ, вступив до Барського будівельного училища, після чого закінчив ще  Конотопський будівельний технікум (м. Суми). Працював майстром в будівельному училищі. В 2017 році був призваний на строкову службу в в/ч в 0941 (курсант). Пізніше того ж року підписав контракт на службу в армію, в/ч А2927. З жовтня 2017  по травень 2019 р. – стрілець-помічник   гранатометника, з травня 2019 по жовтень 2020 — навідник.

Після служби в армії з 2020 по 2022 роки працював в Епіцентрі м. Київ.  З початком повномасштабного вторгнення, одразу пішов добровольцем до територіальної оборони.

В травні 2022 року Богдан доєднався безпосередньо до лав ЗСУ на посаді старшого стрільця, частина А1619, а в травні 2023 року став  радіо-телефоністом.

«Бодя, - згадує сестра Катя, - це не просто мій брат, це була моя підтримка і опора. Він був людина-запальничка. Завжди готовий прийти на допомогу.  Любив життя, планував майбутнє, мав багато мрій. Він ніколи не скаржився, навіть коли було дуже погано чи боляче. Але його очі завжди видавали мені все.

В перший  же день повномасштабного вторгнення він зателефонував мені  і сказав: «Ми вже все, завтра з речами на вихід». І дуже серйозно, по зрілому додав - «Кать, ми мусимо, захистити свій дім, не дай Боже завтра прийдуть до нас, то буде пізно бігти в військкомат. Я вже був в ТЦК і все вирішив. Завтра з речами на вихід».

В травні  2022 р. Богдана відправили в Одесу на навчання. Пізніше вже був серед тих, хто захищав Миколаївську обл. Був старшим стрільцем, навідником вогню.

4 вересня 2022 Богдан отримав осколкове поранення в голову  та контузію. Та ледве підлікувавшись, знову повернувся до своїх побратимів. Згодом їх перекинули на Донецький напрямок, в с. Селідове під Авдіївкою.

«Зі слів брата, - згадує Катя, - там було пекло. Втрачати побратимів було дуже важко, особливо, коли доводилось діставати тіла загиблих, або ледь живих, з надією врятувати. Він дуже здружився з земляком Романом Водзяновським, загибель якого була, мабуть, найболючіша. Та він сумлінно і самовіддано продовжував нести службу, продовжував воювати».

4 березня 2023 Богдан знову отримав контузію. Знову, через декілька днів, не закінчивши лікування, повернувся до своїх військових обовʼязків. І хоч часто скаржився на нестерпні головні болі і безсоння, та все ж таки тримався і був в строю.

В той період, ставши радіотелефоністом, почав керувати дронами. Йому подобалось цим займатись.

«В червні 2023 Богдану, - говорить сестра, - дали відпустку, він дуже приїхав втомлений. Очі, його очі видавали весь біль і втому, та, попри це, він завжди посміхався. Чи відчувала я щось? Мабуть, так. Моя підсвідомість хотіла набутись з ним якомога більше, я ніколи раніше не обіймала його так, як тоді, як ніколи раніше намагалась його всюди зводити, чимось пригостити, мені постійно було його мало. Тоді я проганяла від себе всіляко ці думки.

Я просто бачила, що йому часто було зле, хоча він того не визнавав. Просила, щоб написав рапорт на оздоровлення, та він не міг кинути хлопців. І в той злощасний день йому теж було зле, ще й жара, задуха, та він все одно вирішив поїхати по справах і сів за кермо свого улюбленого мотоцикла, ще й в чорному шоломі. Спочатку, мабуть, все йшло нормально. Рідне село, рідні дороги, рідне кермо… Та в якийсь фатальний момент дві недоліковані контузії, недоліковане поранення дають себе знати. Свідомість на мить відключається, мотоцикл несеться прямо в стовп…».

17 червня 2023 року Богдан потрапив у ДТП. Ще три тижні він боровся за своє життя, проте 7 липня 2023 року серце старшого солдата, радіотелефоніста відділення розвідувального взводу стрілецького батальйону з позивним «Банан» зупинилось…

Смерть підкралась, звідки її ніхто не чекав. Страшне горе перенесли матір, сестра та брати, рідні і близькі.

Брат Богдана Євген служив з 2015-2016 у зоні АТО, а з 2016-2023 в в/ч А 0853. І лише в 2024 році залишив службу по стану здоровʼя. Брат В’ячеслав з березня 2022 року і дотепер добровільно стоїть на захисті України та усіх нас.

Щирі співчуття рідним і близьким.

Схиляємо голови перед світлою пам’яттю про подвиг та самопожертву хороброго Героя. Усім своїм життям, своїм героїзмом на війні Богдан назавжди залишив слід у серцях людей.

Легких хмаринок, Воїне, солдате,

Ти – наш Герой! Назавжди, на віки!

Вічна шана і пам’ять Богдану Герчогло!

Слава Герою!