ДРАБ ВАДИМ
Пам’ятати наших Героїв, наших полеглих Захисників – це святе. Адже Вони віддали своє життя не лише за свою землю, за свою Україну, вони віддали його і за кожного з нас. За те, щоб інші могли жити, творити, вирощувати врожаї, ростити дітей, могли доробити те, що не судилося зробити Героям-Захисникам, які не повернулися з поля бою, з віроломно розв’язаної ненависним ворогом війни.
Вони не дочекалися її закінчення, не дожили до Перемоги, але залишаються навічно з нами.
На превеликий жаль, серед них і чимало членів нашої громади.
Драб Вадим Васильович народився 2 січня 1994 року в с. Гайове Барського району. Мав старшого брата Василя. Навчався в Гаївській школі. Після закінчення 9-го класу вступив до Барського будівельного ліцею на спеціальність «Муляр-штукатур», після чого додатково отримав ще професію «Газоелектрозварювальник».
Вадим захоплювався риболовлею, особливо з батьком, любив проводити час на природі з братом та друзями.
«Ми брали карту, обирали місце, де ми ще не були, збирались, сідали з друзями та братом на велосипеди і їхали. Коли ставали доросліші, пересідали на мотоцикли та машини, а от любов до природи так і залишалась. Ми ще малими не любили сидіти вдома. Приходили лише, щоб поїсти. Могли о 5-й ранку встати та поїхати на рибалку до пізнього вечора», - розповідає брат Василь.
Коли старшому брату було 15, а Вадиму 13, не стало їх мами. Батько виховував синів самостійно..
Після закінчення навчання Вадим разом з батьком та братом працював у м. Київ. Пізніше старший брат зі своєю сім’єю повернувся у с. Гармаки, а Вадим залишився у столиці. Там же познайомився з майбутньою дружиною Лесею.
З початком повномасштабного вторгнення Вадим вивіз свою вагітну дружину до безпечного місця в межах України, а сам 10 березня 2022 року доєднався до лав ЗСУ. Наступного ж дня, дізнавшись про це, вслід за Вадимом, добровільно пішов до ТЦК та став на захист України і старший брат Василь.
Вадим з братом проходили навчання у Львівській області. Далі Вадима направили до 79-тої окремої десантно-штурмової бригади у м. Миколаїв. Приймав безпосередню участь в бойових діях в Донецькій області.
Складалось так, що Василь весь час воював недалеко від брата.
27 травня 2022 року у Вадима і Лесі народилась донечка Владислава. Побачити свою доньку та вперше її обійняти Вадим зміг лише на її хрестини, а потім на перший день народження.
«Вадим мені телефонував, просив приїхати на святкування дня народження племінниці. Казав мені: «Приїзжай, зустрінемось. А то хто його знає. Раптом я зараз поїду, і більше не повернусь». Але у мене якраз у той день був виїзд на завдання, мене не відпустили. А він ніби відчував щось. Я дуже зараз жалкую про те, що через службу ніяк не зміг приїхати», - згадує Василь.
24 червня 2023 року рідні востаннє спілкувались по телефону із Вадимом. А через декілька днів його оголосили безвісти зниклим. Василь одразу поїхав на місце базування братової частини, щоб спробувати з’ясувати усі обставини та знайти Вадима. Проте відповідей не було…
Лише 16 лютого 2024 року за результатами експертизи ДНК родині повідомили про те, що 26 червня 2023 року під час ведення бойових дій в с. Новомихайлівка Покровського району Донецької області солдат, водій автомобільного відділення взводу матеріального забезпечення Вадим Васильович Драб загинув. Загинув, як Герой.
Обірвалося життя ще однієї молодої людини сповненої сил, енергії, життєвих планів та надій. Ця висока жертва була принесена на алтар майбутньої Перемоги, в ім’я його сім’ї, родини, в ім’я своєї Вітчизни.
Ти ж будеш з нами, Вадиме, в нашій пам’яті, в наших серцях. І ми доведемо до завершення все те, що мало творитись з твоєю участю.
Ти був чудовою людиною і відважним Воїном. Хай тобі земля буде пухом. Ми ніколи тебе не забудемо.
Вічна шана і пам’ять Вадиму Васильовичу Драбу!
Слава Герою!
