БУЛИЧ НАЗАР

Булич Назар Миколайович, солдат, колишній розвідник-сапер розвідувальної групи СлЛ роти СлЛ загону СлЛ в/ч А4030, позивний «Поет».

Кажуть, поети не вмирають — вони просто стають віршами, вітром над рідними полями та світлом вечірньої зорі. Минув рік, як пішов у вічність Назар Миколайович Булич. Хлопець із серцем журналіста, душею воїна та позивним, який так точно відображав його внутрішній світ.

Назар народився 27 травня 2002 року в Сеферівці. Він був частиною великої, гамірної та люблячої родини, де п’ятеро братів і дві сестри вчилися ділити хліб, радість і підтримку. Батьки, Микола Миколайович та Тетяна Олександрівна, виховали його людиною честі.

Його зброєю мало бути слово. Закінчивши школу, Назар обрав шлях журналіста в Барському педагогічному коледжі. Він вчився відчувати правду, шукати сенси, бачити красу в деталях. Але доля вирішила, що його головний «репортаж» буде написаний не чорнилом на папері, а мужністю на рідній землі.

Він любив життя. Любив футбол, азарт гри, відчуття команди. Після строкової служби Назар не вагався. У 2023 році він підписав контракт, ставши розвідником-сапером. Це робота для найсміливіших — тих, хто йде першим, хто не має права на помилку.

Назар оберігав спокій рідних. Мало розповідав про війну, більше розпитував про те, як там вдома. Побратими знали: «Поет» — це надійність. Це людина, яка не зрадить, яка підставить плече, яка навіть у пеклі залишається людиною.

20 грудня 2024 року під Успенівкою, що на Донеччині, серце 22-річного воїна зупинилося. Він пішов у свій останній бій, назавжди залишившись молодим, усміхненим і непереможеним.

За свою відвагу Назар Булич був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Але найвища його нагорода — це наша пам'ять.

Він не встиг попрацювати журналістом, але він написав найважливішу історію — історію нашої свободи.

Ми пам’ятаємо. Ми вдячні. Ми схиляємо голови перед батьками, які виростили Героя.

Вічна слава солдату Назару Буличу. Спи спокійно, Поете!