БОНДАР ДМИТРО
ПАМ’ЯТІ ГЕРОЯ ДМИТРА БОНДАРА
За те, що Ти не ставши на коліна,
Свій край, свою Вкраїну боронив!
За те, що Ти є України славним Сином
За це життя своє Ти положив!
Кожного дня хоробрі Захисники та Захисниці виборюють для Неньки-України право на життя, ціною свого…
Дмитро Бондар вірив і завжди говорив, що Україна обов’язково буде успішною та процвітаючою. Кожного дня робив для цього все від себе можливе і навіть,здавалося б, неможливе. Мріяв про Перемогу та дуже хотів повернутись додому. Зі щитом. Але доля склалася так, що додому наш Герой повернувся «на щиті»…
Бондар Дмитро Анатолійович народився 24 березня 1971 року в м. Бар. Мав молодшого брата Сергія. Деякий час родина проживала у м. Іжевськ, потім за сімейними обставинами батьки повернулись в свій район. Проживали в с. Чемериси-Барські. Дмитро був хорошою, гарною, розумною дитиною. Любив малювати та майструвати. Багато читав, любив математику, історію, географію. Мав багато друзів. Займався спортом, любив хокей.
Закінчив Барську школу №2. В 1989 році Дмитро був призваний в армію. Спочатку служив у Рівному в автороті. Потім в Азербайджані, в Нагірному Карабасі. У той час там була війна. Дмитро був учасником бойових дій і вже в такому молодому віці довелось пізнати усі жахи війни. Після повернення з армії пішов працювати машиністом парових котлів на Барський машинобудівний завод. Був гарним спеціалістом. Потім працював начальником зміни на барському спиртовому заводі.
У 1995 році познайомився зі своєю майбутньою дружиною Інною, прекрасною, доброю, щирою дівчиною. У 1996 році вони створили міцну сім’ю і разом продовжили свою трудову діяльність на магістральному газопроводі. Спочатку на Барському пром. майданчику, потім у м. Київ, в центральному апараті. Продовжували також своє навчання. Зокрема, Дмитро навчався у Барському автодорожньому технікумі. У 1998 році в сім’ї народилась донечка Богдана. Дмитро був добрим, щирим, люблячи батьком і чоловіком, мудрим наставником і порадником. Так, коли донька виросла і після закінчення Київського торгово-економічного університету продовжила навчання у Варшавському університеті менеджменту, Дмитро, як турботливий батько, поїхав в Польщу з нею. Там працював та підтримував доньку. Спільно проводили усі вихідні. Вони були дуже близькими, дуже любили одне одного. Дружину Інну на той час перевели з Бару на роботу в Київ в центральний апарат.
Ще в дитинстві батьки прищепили Дмитру найкращі людські якості: порядність, людяність, чесність, справедливість. Наш Герой ніколи ні на крок не відступав від своїх принципів.
Дружина Інна розповідає про чоловіка: «Це дуже велика втрата для нашої сім’ї. Мій чоловік був Людиною з великої літери. Це був прекрасний син, люблячий чоловік та чудовий батько, добрий, порядний, ніжний, турботливий, дружелюбний, відкритий, чесний, завжди і усім готовим допомогти. Він дарував нам свій позитив. Був дуже працьовитий, мав «золоті руки», за що б не брався, у нього все виходило. Гарний господар. Посадив великий сад на батьківській садибі в с. Киянівка, вирощував там овочі. Постійно був в роботі. Такі люди є прикладом для нашої України. Саме таким, як він, після Перемоги потрібно було б будувати нашу гарну, квітучу країну.
Я дякую долі, дякую Богу, що у мене був такий чоловік. Дякую своєму чоловікові за кожну хвилину проведену разом, дякую, що він був у моєму житті, за ті моменти, які він мені дарував, за 27 щасливих, спільно прожитих років у парі. Мій чоловік був для мене всім: другом, мамою, батьком, не просто моїм чоловіком, а моєю кращою половинкою.
Дмитро душі не чув у своїй сім’ї, прагнув дати їм усе та навчав донечку, як по совісті жити. . Хотів бути свідком всіх щасливих моментів її життя. Мріяв, як гулятиме з дружиною та їхніми онуками, мріяв про щасливе, спокійне сімейне життя. Мріяв… Але війна зруйнувала все… І головним його бажанням стало вберегти рідних, країну.
Інна: «Коли він приймав рішення йти на війну, ми з донькою дуже просили його не йти, на що він відповів: «Це моє рішення і ти повинна до нього віднестись із повагою, бо ти моя дружина. Я чоловік, і мій обов’язок – захищати нашу сім’ю та нашу країну».
Повернувшись до Бару, Дмитро без вагань одразу пішов до ТЦК, щоб добровольцем стати на захист своєї сім’ї та України. Був зарахований до лав ЗСУ в 124 окрему бригаду, штурмовиком, яка на той час базувалась в Миколаївській області. Брав участь у звільненні Херсона. Майже весь час був на нульовій лінії. Після підриву Каховської ГЕС під масованими обстрілами ворога евакуював людей.
Дмитро мав багато друзів. Для ротного командира був правою рукою. Завжди виважений, рішучий, сміливий, з світлою головою, приймав правильні рішення у будь якій ситуації. Він відважно боровся за кожен клаптик рідної землі. Вмиваючись кров’ю і потом, сміливо йшов вперед, звільняючи Вкраїну від рашистського звіра. Він був відважним бійцем і надійним побратимом, і все мріяв, що повернеться додому з Перемогою.
Він завжди нас оберігав. Коли б ми до нього не подзвонили, він казав що у нього все добре, що йому нічого не потрібно. Мій чоловік, це приклад хороброго, мужнього, відважного Воїна».
5 липня 2023 року відділення Дмитра під його командуванням відправилося на бойове завдання з метою знищення ворожої техніки та зачистка позицій від ворога на лівому березі Дніпр біля Антонівського мосту. На нашого Героя була покладена велика відповідальність за операцію, за довірених йому людей. При участі підрозділу Дмитра була знищена велика кількість ворожої техніки, зроблена зачистка, успішно виконавши бойове завдання, зробивши надможливе.
Та сталося трагічне непоправне. Виконавши своє останнє бойове завдання, командир третього відділення 124 окремої бригади Збройних Сил України (в/ч А7359) Дмитро Бондар 8 липня 2023 року загинув від осколку ворожого снаряду. Загинув, як Герой, як мужній і героїчний Воїн, як справжній син свого народу.
Страшне горе прийшло у їх сім’ю.
«Я дякую, що ти мій батько. Папуся самий найдорожчий. Дякую, що був у моєму житті. Я тебе завжди буду любити, ти приклад справжнього чоловіка, люблячого батька. Папуся для мене був всім: і батьком, і другом, і самим найкращим порадником. Я не вірю і не хочу вірити! Найкращий батько, чоловік і Герой! Для мене ти завжди і у всьому - найкращий!» - донька Богдана.
Указом Президента України Дмитра Бондаря нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Дмитро був мужнім воїном, великим патріотом своєї країни, таким він і залишиться у нашій пам’яті. Його загибель залишила глибоку рану у серці кожного, хто його знав, але світлі спогади про нього зігріватимуть розтерзані, спустошені душі… Він був одним із найкращих і найдостойніших громадян своєї країни. Дмитро Бондар обожнював життя, людей, але найбільше любив свою сім’ю і Україну. Він був променем сонця за життя і став Янголом після смерті.
По таких людях звіряють свої життєві кроки, подумки радяться у різних життєвих ситуаціях.
Дмитро Анатолійович Бондар завжди буде разом з нами у нашій пам’яті, в наших серцях та думках.
Вічна шана і слава Герою!
