НАВІКИ В НАШІЙ ПАМ'ЯТІ: ВІДКРИТТЯ МЕМОРІАЛЬНИХ ДОШОК ЗАГИБЛИМ ВОЇНАМ
2 вересня на території Барського ліцею №4 відбулося урочисте відкриття Меморіальних дошок Богдану Мончуку та Дмитру Шаповалу, учасникам російсько-української війни, які героїчно загинули, захищаючи рідну землю.
Мончук Богдан Анатолійович народився 2001 року в місті Бар. Навчався у ЗОШ №4, згодом здобув фах електрогазозварника. У 2020 році був призваний на строкову службу, а з початком широкомасштабної війни мобілізований до 151-го окремого розвідувального батальйону. Брав участь у боях на Харківському та Донецькому напрямках, здобув повагу побратимів як сміливий і відданий боєць. Загинув 2 вересня 2024 року у Донецькій області, захищаючи Україну. Йому було лише 22 роки.
Шаповал Дмитро народився 1998 року в селі Шпирки Барського району. Навчався у Барській школі №4 та Новодністровському військовому ліцеї. Працював у сфері охорони, але з початком війни добровільно підписав контракт і став старшим розвідником 131 окремого розвідувального батальйону. Пройшов навчання у Великій Британії, воював на Харківському, Донецькому та Запорізькому напрямках. Загинув 26 листопада 2024 року у Запорізькій області, прикривши побратимів під час бою. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та Хрестом розвідника. Йому було 26 років.
Вони були зовсім молодими — Богдан і Дмитро. Двоє юнаків із Барської громади, які мріяли про життя, родину, спокійні світанки на рідній землі. Один — лагідний і щирий, другий — світлий і добрий, обидва мали великі плани й люблячі серця. Але замість здійснення своїх мрій вони стали на захист України.
Вони могли будувати щасливі сім’ї, виховувати дітей, зустрічати мирні дні. Та війна обірвала їхні життя, залишивши замість майбутнього — пам’ять і біль.
Проте їхній подвиг не зникне у забутті. Бо поки ми пам’ятаємо — вони живі. У наших думках і серцях, у дитячому сміху на шкільному подвір’ї, у вільному небі над Україною. Вони залишаються з нами — як Герої, як совість і як приклад.
Ми схиляємо голови перед родинами, які втратили найдорожче. Але ми знаємо: світло Богдана і Дмитра вже ніколи не згасне.
Вони молодими пішли у вічність, але навіки залишаються серед нас.
Вічна пам’ять і слава Героям!
